Компенсація шкоди потерпілому від злочину

Загальне зростання криміногенної активності, властиве реаліям сьогодення в Україні, обумовлює актуальність визначення процедури та тонкощів вирішення такого ключового питання кримінального процесу як компенсація потерпілому шкоди, заподіяної вчиненням злочину.

Типовими формами вирішення питання щодо компенсації шкоди виступають:

1) Позасудовий чи медіаційний механізм, при якому правопорушник зацікавлений у відновленні майнового стану потерпілого, з огляду на бажання уникнути кримінальної відповідальності;

2) Судовий порядок, який передбачає подачу цивільного позову у кримінальному провадженні.

Перший з наведених механізмів проявляє максимальну ефективність лише у кримінальних справах, віднесених ст. 477 КПК України до числа проваджень, які відбуваються у порядку приватного обвинувачення.

В цілях полегшення розуміння проблематики приватного обвинувачення, пропонуємо розуміти під даною категорією сукупність кримінальних справ, які порушуються лише за наявності скарги потерпілого чи іншої заінтересованої особи.

Таким чином, примирившись з потерпілим, правопорушник може обумовити залежність між процесами компенсації шкоди та відмовою потерпілого від поданої ним скарги. У разі досягнення компромісу між сторонами подальше провадження у кримінальній справі є неможливим, а відтак справу буде закрито без подальшого розгляду.

Якщо ж кримінальне провадження не належить до числа таких, за якими передбачено процедуру приватного обвинувачення, то сам факт компенсації шкоди потерпілому не виключає подальшого притягнення правопорушника до кримінальної відповідальності. З огляду на наведене, добровільна компенсація шкоди у даній категорії кримінальних справ є явищем вкрай рідкісним. Наведене обумовлює покладення тягару визначення розмірів заподіяних збитків, механізму доведення причинно-наслідкового зв’язку саме між даними негативними змінами у майновому чи соціальному становищі та протиправними діями правопорушника тощо. Все це, наряду з фактичним статусом жертви протиправного діяння, створює відчуття абсолютної байдужості та безучасності державних інститутів у відновленні правового статусу особи, яка постраждала від кримінального правопорушення. І це дійсно відповідає актуальній ситуації в нашій державі.

Збір доказової бази, підготовка цивільного позову у кримінальній справі (провадженні), участь у слідчих діях та судових засіданнях, взаємодія з Державною виконавчою службою – це навіть не повний перелік тих викликів з якими доведеться стикнутись потерпілому на складному шляху відновлення справедливості, порушеної  кримінально-протиправним діянням.

Єдиною надією для потерпілого на належне відстоювання його інтересів у ході компенсації збитків, заподіяних йому кримінальним правопорушення публічного типу обвинувачення, є залучення досвідченого адвоката, який здійснюватиме представництво інтересів потерпілого як на стадії досудового слідства, так і судового розгляду справи, унеможливлюючи викривлення оригінального завдання кримінального процесу – відновлення справедливості та притягнення правопорушників до юридичної відповідальності.