Які фактори впливають на визначення розміру часток кожного з членів подружжя та у який спосіб можна досягти збільшення власної частки у нерухомому майні при розлученні?

Розірвання шлюбу – це досить болісний процес як у психо-емоційному, так і у правовому вимірах, оскільки, наряду з переживаннями особи, сімейні відносини якої припиняються, доводиться проходити ряд таких випробувань як поділ майна при розлученні, встановлення розміру аліментів, визначення місця проживання неповнолітніх дітей. Втім найскладнішим у процесі розлучення неодмінно слід вважати поділ нерухомого майна, набутого під час шлюбу. Оскільки ринкова вартість нерухомості в Україні є досить високою, жоден з членів подружжя, яке проходить процес розлучення, не бажає поступатися своїми майновими інтересами, що неодмінно породжує конфлікт.

Нагадаємо, що розлучення членів подружжя у яких є діти, у відповідності до Сімейного кодексу України, проводиться виключно судом у порядку позовного провадження. У всіх інших випадках, незалежно від наявності  майнового спору та недосягнення домовленості про аліментні зобов’язання, реєстрація розірвання шлюбу проводиться органами реєстрації актів цивільного стану та оформлюється постановою такого органу.

Зосередимо свою увагу саме на судовому порядку розлучення, в межах якого і може відбуватись поділ нерухомості. Майно, набуте подружжям за час перебування у шлюбі визнається спільною сумісною власністю обох членів подружжя. Таким чином, незалежно від правової природи правочину, на підставі якого була набута нерухомість, якщо момент реєстрації права власності припадає на час дії зареєстрованого шлюбу, таке майно вважається спільною сумісною власністю.

У виняткових випадках, якщо буде доведено, що другий з подружжя не брав участі у фінансовому забезпеченні сім’ї, або ж майно набувалось за рахунок особистих приватних коштів одного з подружжя, суд, дослідивши аргументи сторін може відступити від рівності часток при поділі спільного майна. Достатніми доказами підстав для відступу від рівності часток можуть виступати боргові розписки, в яких обумовлено, що боржником виступає лише один з подружжя, а цільове призначення коштів спрямоване на придбання нерухомості; договори персонального характеру, предметом яких виступають кошти, які і використовувались для придбання нерухомого майна; документи, які підтверджують істотне збільшення вартості об’єкта нерухомості за рахунок робіт та фінансових вкладень лише одного з подружжя.

Жоден з доказів немає для суду пріоритетного значення, тобто усі докази розглядаються судом у комплексі. Це свідчить, що другий з подружжя не позбавлений права подавати докази на спростування аргументів, наведених Вами та посилатись при цьому на інші джерела доказів. Таким чином, кожен крок процесу доведення позовних вимог повинен бути вивірений та узгоджуватись з розробленою стратегією по справі.

При поділі нерухомості, яка перебуває у спільній сумісній власності судом враховуються також такі обставини як:

• майновий стан кожного з подружжя (наявність стабільного доходу);
• наявність іншого житла;
• з ким з подружжя після розлучення будуть проживати діти.

Слід врахувати, що у разі відступу судом від рівності часток при поділі нерухомості, той з подружжя на чию користь присуджено більшу питому частку об’єкта нерухомості, може претендувати на примусовий викуп залишкової частки такого об’єкта у другої сторони. У такому випадку необхідним є доведення двох критеріїв, яким має відповідати така залишкова частина:

1) малозначні частки співвласника (відносний критерій, який не визначено у законодавстві, а базується на співставленні частки у об’єкті з його фактичною площею);

2) неможливість повноцінного використання малозначної частки в об’єкті нерухомості за цільовим призначенням, яке визначено у правовстановлюючих документах на об’єкт.

З практики правозахисної діяльності, можемо стверджувати про те, що ні договір довічного утримання, ні заповіт, ні, тим-паче договір дарування, в яких набувачем виступає лише один з подружжя не слугує для суду достатнім аргументом для визнання об’єкта нерухомості особистою приватною власністю, якщо набуття прав на таких об’єкт відбулось в межах зареєстрованого шлюбу. У описаних випадках лише додаткова та ефективна доказова аргументація дозволяє створити достатнє внутрішнє переконання суду у тому, що позовні вимоги щодо відступу від рівності часток у спільній сумісній власності чи визнання об’єкта нерухомості особистою приватною власністю одного з подружжя є правосудним рішенням по справі.

Рекомендуємо перед початком процесу поділу спільної власності подружжя (який може відбуватись і в якості самостійного провадження, окремо від розлучення) звернутись за консультацією адвоката, що дозволить Вам уникнути численних проблем та пов’язаних з ними негативних юридичних наслідків.